3. Відповідальність за порушення договорів - Кодекс україни


^ 3. Відповідальність за порушення договорів


на виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських та технологічних робіт


1. Своєрідно визначається в законодавстві відповідальність за порушення договору на виконання НДР або ДКТР (ст.900 ЦК). По-перше, така відповідальність встановлена лише стосовно виконавця договору (підрядника). По-друге, відповідальність виконавця є обмеженою, оскільки він зобов'язаний відшкодувати замовнику тільки реальні збитки, а упущена вигода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом. По-третє, реальні збитки відшкодовуються виконавцем лише у межах ціни
,«,„., 545


е



цьому за порушення договору особою, на яку було покладено його виконання, перед замовником у повному обсязі відповідає виконавець.

  1. Строк договору про надання послуг, тобто час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язкидив. коментар до гл.52 ЦК), встановлюється за домовленістюсторін, якщо інше не передбачено законом або іншим актомцивільного законодавства.

  2. Оскільки договір про надання послуг може бути як оплатним,так і безоплатним, ЦК містить відповідні правила про плату за оплатним договором та про відшкодування виконавцеві фактичнихвитрат за договором про безоплатне надання послуг. Згідно зіст.903 ЦК замовник за оплатним договором повинен оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Якщо ж у договорі про надання оплатних послуг відсутні умови про розмір винагороди, строк та порядок її виплати,винагорода сплачується після надання послуги у розмірі, який заподібних обставин звичайно оплачується за такі послуги (див. коментар до гл.51 ЦК).

ЦК передбачає виплату виконавцеві винагороди й у випадках, коли він не може виконати договір не з його вини і без вини замовника, а також з вини замовника. У першому випадку замовник повинен виплатити виконавцеві розумну плату з урахуванням, зокрема, обсягу виконаного. Спір щодо розміру такої плати у разі не-досягнення згоди між сторонами договору підлягає розгляду в суді. У другому випадку винагорода повинна бути сплачена у повному обсязі, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно зі ст.9О4 ЦК за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, які були необхідними для виконання договору. Такий обов'язок покладено на замовника й у випадках, коли неможливість виконання договору про безоплатне надання послуг виникла з Його вини або внаслідок дії непереборної сили. Необхідність зроблених витрат повинна доводитися виконавцем за договором.

^ 3. Відповідальність виконавця за порушення договору


1. Договір вважається порушеним у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, породженого ним (див. коментардо гл.51 ЦК).
Питання про відповідальність виконавця за невиконання або неналежне виконання договору про надання послуг вирішується у ст.906 ЦК з урахуванням оплатності чи безоплатності цього договору. У ній йдеться про таку загальну форму цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди.
2. Поняття збитків, підстави та умови їх відшкодування викладені в коментарі до глав 3, 51 ЦК.
Збитки, які були завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про відплатне надання послуг, згідно із ст.9О6 ЦК підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.
548 - . ,ж.
Якщо ж виконавцем у договорі про надання відплатної послуги виступає суб'єкт підприємницької діяльності, він відповідає за це порушення і без його вини, якщо не доведе, що належне виконання договору виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних за даних умов подій, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не вважається непереборною силою, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (див. коментар до гл.51 ЦК).
3. Розмір збитків, заподіяних порушенням зобов'язання, повинен довести кредитор, тобто замовник. При цьому при визначеннірозміру збитків беруться до уваги ціни, які існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, дезобов'язання, що випливає з договору, повинно бути виконане.
У тих же випадках, коли вимога не була задоволена добровільно, до уваги беруться ринкові ціни, що існували на день подання позову. Суду надане право задовольнити вимогу щодо відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, які існували на день ухвалення судового рішення (див. коментар до гл.51 ЦК).
Якщо ж замовнику за договором про безоплатне надання послуг заподіяні збитки його невиконанням або неналежним виконанням, виконавець зобов'язаний відшкодувати їх у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не передбачений договором.
4, Якщо за порушення договору про надання послуг встановлена неустойка (див. коментар до гл.49 ЦК), слід керуватися правилами щодо підстав, умов та розміру їх сплати, а також правиламипро їх співвідношення зі збитками, закріпленими в ст.ст.550, 551,624 ЦК (див. коментар до глав 49, 51 ЦК).

^ 4. Розірвання договору про надання послуг


1. Згідно зі ст.907 ЦК договір про надання послуг може бути розірваний за погодженням сторін, а також на інших підставах, встановлених ЦК та іншими законами України. ЦК містить такі підстави у ст.ст.651, 652. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом. Правові наслідки розірвання договору закріплені у ст.653, а правила щодо форми розірвання договору — в ст.654 (див. коментар до гл.53 ЦК).

о. о


Враховуючи те, що принципові питання регулювання відносин перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти містяться саме у ЦК, після набуття ним чинності, зазначені закони та підзаконні акти, безумовно, залишатимуться чинними, але у межах, що йому не суперечать, а також відповідно до положень ЦК.
3. Міжнародні перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти здійснюються відповідно до правил дво- та багатосторонніх міжнародних договорів (транспортних конвенцій) які, відповідно дост.9 Конституції та ст.Ю ЦК, є частиною національного законодавства України.
Основними багатосторонніми договорами, в яких Україна бере участь, є: Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень; Конвенція про міжнародну цивільну авіацію; Конвенція про режим судноплавства на Дунаї; Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення; Угода про міжнародне залізничне пасажирське сполучення (УМПС); Всесвітня поштова конвенція (1952 p.); Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ); Конвенція, додаткова до Варшавської конвенції, для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, здійснюваних особами, які не є перевізниками за договором; Конвенція про полегшення міжнародного морського судноплавства; Міжнародна конвенція про вантажну марку; Конвенція про дорожній рух; Європейська угода, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки та сигнали; Міжнародна конвенція про обмірювання суден; Міжнародна конвенція по безпечних контейнерах; Митна конвенція, що стосується контейнерів; Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу та Протокол 1976 р. до Афінської конвенції; Конвенція про Кодекс поведінки лінійних конференцій; Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП; Європейська угода про міжнародні автомагістралі; Конвенція про обмеження відповідальності стосовно морських вимог; Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів; Європейська угода про міжнародні магістральні залізничні лінії; Договір з відкритого неба; Всесвітня поштова конвенція (1994 p.); Угода про поштові посилки; Угода між залізничними адміністраціями держав — учасниць Співдружності незалежних держав, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки про особливості застосування окремих норм Угоди про міжнародне пасажирське сполучення (УМПС); Основна багатостороння угода про міжнародний транспорт щодо розвитку коридору Європа-Кавказ-Азія та ін.
Правила таких конвенцій мають пріоритет перед нормами законодавства України, хоча за умови існування прогалин не виключається можливість застосування до міжнародних перевезень відповідних норм ЦК, транспортних кодексів (статутів), Інших нормативно-правових актів України.
4. Перевезення вантажів, пасажирів та пошти у межах державучасниць СНД підпадають під особливий режим правового регулювання. ,. . .
У рамках СНД Україна є стороною Угоди про використання повітряного простору; Угоди про координацію міждержавних відносин у галузі поштового та електричного зв'язку; Угоди про порядок транзиту; Угоди про застосування положень Угоди про міжнародне вантажне сполучення по строках доставки вантажів при перевезенні у міждержавному сполученні; Угоди про принципи формування спільного транспортного простору І взаємодії держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі транспортної політики; Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу; Угоди про маси та габарити транспортних засобів, що здійснюють міждержавні перевезення автомобільними дорогами держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав тощо.
5. Законодавець не ставив перед собою завдання детально регламентувати перевезення на рівні ЦК. Саме тому не встановлено, наприклад, строки (нормативи) перевезення пасажира та багажу, доставки довіреного вантажу та пошти до пункту призначення. Це питання регулюється положеннями транспортних кодексів (статутів), іншими, виданими відповідно до них нормативно-правовими актами, вимоги яких різняться між собою залежно від виду транспорту та об'єкта договору перевезення.
Транспортні кодекси (статути) зазвичай містять загальну норму про необхідність дотримання установлених строків доставки (ст.ст.69, 118 Статуту автомобільного транспорту, ст.94 ПК, ст.89 Статуту внутрішнього водного транспорту), порядок обчислення яких міститься у розроблених на їх підставі для кожного виду транспорту правилах.
З іншого боку встановлено, шо при перевезенні вантажів, строк доставки яких не передбачено, слід керуватися загальноприйнятими термінами доставки, беручи до уваги всі обставини перевезення. Такий підхід, зокрема, міститься в ст.160 КТМ.
Строк доставки є виконаним, якщо вантажобагаж прибув на станцію призначення до закінчення строку доставки, І одержувач був своєчасно повідомлений. Якщо вантажобагаж доставляється на адресу отримувача залізницею, то термін доставки вважається дотриманим тоді, коли вантаж доставлено до закінчення терміну доставки, відповідно до п.5.7.4 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.
6. Пасажирські перевезення всіма видами транспорту здійснюються за встановленим перевізником та відповідним чином затвердженим розкладом. Наприклад, міські, приміські маршрути та розклади руху автобусів затверджують, а внутрішньообласні — погоджують відповідні місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень, міжобласні маршрути та розклади руху затверджує, а міжнародні маршрути та розклади руху погоджує Мінтранс згідно зі ст.16 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту. На маршрут оформляється паспорт, який містить відомості про його схему, розклад руху, акт виміру довжини маршруту, акт пробного рейсу, таблицю вартості проїзду, матеріали вивчення пасажиропотоків, таблицю змін на маршруті. Схема маршруту та розклад руху погоджуються з
553
відповідними органами Державтоінспекції. Форма паспорта маршруту затверджується Мінтрансом.
За наявності поважних причин чи виробничої необхідності перевізник має право вносити зміни в розклад перевезень та строки відправлення та прибуття. Зокрема, на залізничному транспорті начальник станції відправлення поїзда та адміністрація пункту продажу проїзних документів зобов'язані завчасно, але не пізніше моменту оформлення проїзду, поінформувати пасажирів про всі заплановані зміни в розкладі руху пасажирських поїздів. У разі, якщо ці зміни оголошені після придбання пасажирами проїзних документів, начальник станції відправлення поїзда та начальники проміжних станцій зобов'язані поінформувати пасажирів про зміни в розкладі руху перед посадкою пасажирів у вагон.
У ч.2 ст.919 ЦК встановлено загальну норму стосовно 30-денно-го строку видачі вантажу, якщо більш тривалий строк не встановлений договором чи транспортними кодексами (статутами), після закінчення якого вантаж (вантажобагаж), не виданий його одержувачеві, вважається втраченим, а відправник має право на відшкодування його вартості та повернення сплачених ним провізних та інших платежів (ст.924 ЦК).
Слід зазначити, що передбачені транспортними кодексами (статутами), іншими, виданими відповідно до них, нормативно-правовими актами, строки менші, ніж встановлені ч.2 ст.919 ЦК, мають бути переглянуті. Це, зокрема, стосується п.5.8.6 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, за якими вантажобагаж вважається втраченим, якщо він не прибув на залізничну станцію призначення по закінченні 20 діб після закінчення терміну доставки; ст.140 Статуту автомобільного транспорту при здійсненні міських та приміських автоперевезень встановлено, відповідно, 10-денний строк тощо.
Положення ч.2 ст.919 ЦК не поширюється на випадки втрати перевізником багажу пасажира. В даному випадку згідно з абз.2 п.4.6.5 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України багаж вважається втраченим, якщо він не прибув на залізничну станцію призначення через 10 діб після закінчення терміну доставки. Аналогічний строк встановлено щодо здійснення автомобільних перевезень ст.140 Статуту автомобільного транспорту. Для повітряних перевезень цей строк становить 21 день з дня, наступного після того, коли багаж мав прибути відповідно до абз.4 п.16.1.3 Правил міжнародних повітряних перевезень пасажирів, багажу та вантажів тощо.
Абзац 2 ч.2 ст.919 ЦК містить загальне правило, відповідно до якого одержувач може прийняти знайдений вантаж (вантажобагаж), що був оголошений втраченим, та повернути отриману від перевізника суму компенсації, за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором чи транспортними кодексами (статутами).
Це загальне положення деталізується відповідними правилами транспортних кодексів (статутів) та інших нормативно-правових актів, за якими обов'язком перевізника у випадку, якщо багаж, визнаний втраченим, буде знайдено протягом 12 місяців з дати, коли
554
він мав прибути до місця призначення, повідомити про це одержувача, якшо його місце знаходження відоме чи може бути встановлено.
При прямому змішаному сполученні (ст.913 ЦК) вантаж вважається втраченим після закінчення 4 місяців з дня його прийняття до перевезення (ст.140 Статуту автомобільного транспорту).
7. У договорах перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти провізна плата відповідно до ст.916 ЦК є ціною договору. Це, зокрема, відповідає загальному підходу про ціну договору (ст.632 ЦК), яка має бути зазначена у гривнях або Іноземній валюті з дотриманням вимог ст.533 ЦК.
Незважаючи на проголошену свободу визначення провізної плати за домовленістю сторін, особливо на транспорті загального користування, провізна плата сплачується відповідно до затверджених тарифів. Такими є, наприклад, Тарифи на проїзд пасажирів І перевезення багажу в автобусах міжміських, міжобласних маршрутів; Тарифи на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні; Тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом; Ставки плати за користування вагонами і контейнерами залізниць; Тарифи на роботи та послуги, що надаються вантажовласникам морськими портами України.
Слід зазначити, що в першу чергу тарифному регулюванню в Україні підлягають природні монополії у сфері транспортування природного газу та нафти, внутрішні і міжнародні (в межах СНД) перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, надання спеціалізованих послуг транспортними терміналами, портами, аеропортами відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" Мінтранс за погодженням з Мінекономіки встановлює: тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги; тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у морських і річкових портах (за винятком оброблення каботажних вантажів); збори і плату за послуги, що надаються суднам у морських і річкових портах України; тарифи на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень); тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжміських, міжобласних маршрутів; аеронавігаційні збори за аеронавігаційне обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України, аеропортові збори за обслуговування повітряних суден в аеропортах України. Національна комісія регулювання електроенергетики встановлює: тарифи на транспортування трубопроводами територією України природного газу, нафти, нафтопродуктів, аміаку, етиленових речовин; за погодженням з Радою Міністрів АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями затверджуються тарифи: на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом у приміському сполу-
555
ченні — управліннями залізниць; на перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом (який працює в звичайному режимі руху) у міжміському, внутрішньообласному і приміському сполученні — територіально-виробничими об'єднаннями автомобільного транспорту. Укрпромзалізтранс встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничними під'їзними коліями, вантажно-розвантажувальні роботи та інші послуги, що надаються підприємствами промислового залізничного транспорту.
Оплата наданих послуг, не передбачених тарифами, незалежно від виду транспорту має встановлюватися за погодженням сторін або внутрішніми документами перевізника (див., наприклад, наказ акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" "Про затвердження тарифів та транзитної схеми на проїзд пасажирів і перевезення ручної поклажі швидкісними суднами на транзитних лініях Дніпровського басейну").
Право безоплатного (пільгового) проїзду може бути встановлено безпосередньо перевізником за його рахунок, у міжміському транспорті у межах України для визначених категорій громадян — відповідними законами України за рахунок державного бюджету, а у міському — рішеннями місцевих органів виконавчої влади за рахунок міського бюджету відповідно до ст.28 Закону про місцеве самоврядування.
Розумною провізною платою відповідно до ч.і ст.916 ЦК слід вважати плату, визначену виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору.
8. Традиційне перевезення вантажів спричинило розробку відповідного перевізного документу для кожного виду транспорту. Кожен із цих перевізних документів призначався для передачі інформації, необхідної для перевезення вантажу, а також для задоволення комерційних і фінансових потреб відправників та одержувачів, виступав як розписка за позначений у ньому вантаж і підтвердження укладення договору перевезення, а також при видачі — як товаророзпорядчий документ.
За такого підходу необхідність організації перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти із застосуванням кількох видів транспорту вимагає оформлення низки перевізних документів для кожного виду транспорту окремо. Це стало причиною укладення між перевізниками різних видів транспорту угод про організацію перевезень з використанням одного перевізного документа на всьому шляху слідування вантажу, пасажирів, багажу та пошти.
Автомобільно-залізничні, автомобільно-водні, автомобільно— водно-залізничні, автомобільно-повітряні, водно-залізничні та інші сполучення мінімум двох різних видів транспорту, що здійснюються за єдиним транспортним документом, складеним на весь шлях слідування, отримали назву прямих змішаних (комбінованих) сполучень (ст.913 ЦК).
При прямому змішаному сполученні за загальним правиломвідправник має внести провізну плату за весь шлях слідування вантажу перевізнику, який його прийняв, а останній зобов'язаний розрахуватися з Іншими перевізниками, залученими до прямого змішаного перевезення. , -,...,.-.,. ; ,
556
Плата за перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні територією України здійснюється: а) у пунктах відправлення — відправником за відстань перевезення відповідним видом транспорту; б) у пунктах призначення — одержувачем за неоплачені перевезення всіма видами транспорту; в) за транзитні перевезення — відправником, одержувачем або експедитором.
Порядок взаємних розрахунків між транспортними організаціями за перевезення вантажів встановлює Мінтранс.
Зокрема, при прямому змішаному авто-водно-залізничному сполученні провізна плата має бути внесена таким чином: при відправці з автотранспортних підприємств та портів — у пункті відправки за весь автомобільний та водний шлях та в пункті призначення за залізничний шлях; при відправці із залізниці — на станції відправлення за весь шлях залізницями та в пункті призначення за весь водний та автомобільний шлях. При цьому збори за перевезення автомобільним транспортом вантажів, що підлягають перевалці з порту на станцію або навпаки, включаються станцією до платежів, належних залізниці, яка відповідно розраховується з іншими учасниками прямого змішаного перевезення.
При здійсненні прямого змішаного вантажного сполучення строки доставки вантажів визначаються за сукупністю строків доставки всіма задіяними у сполученні видами транспорту та обчислюються на підставі чинних для цих видів транспорту правил обчислення строків доставки вантажу.
9. З юридичної точки зору наріжним є питання визначення відповідальності кожного перевізника на ввіреній йому стадії транспортування з урахуванням особливостей, притаманних прямому змішаному перевезенню.
Відповідно до ч.2 ст.913 ЦК умови та порядок організації прямих змішаних перевезень, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів тощо) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів, відповідальність сторін мають визначатися договором, якщо інше не встановлено законодавством України.
На даному етапі прямі змішані перевезення безпосередньо регламентуються розд.У Статуту залізниць України, ст.ст.13, 117, 130, 384 КТМ, розд.УІІ Статуту автомобільного транспорту, розд.УІП Статуту внутрішнього водного транспорту тощо.
Незважаючи на існуючу специфіку прямих змішаних перевезень на залізниці, наприклад, встановлено спеціальний строк у 2 місяці 3 дня приймання вантажу до перевезення, зі сштивом якого відправник або одержувач має право вимагати відшкодування за втрату вантажу (ст.117, п."в" ст.134 Статуту залізниць України), тоді як при змішаному залізнично-водному сполученні — 4 місяці (п."в" ст.224 Статуту внутрішнього водного транспорту).
Відповідно до ст.83 Статуту залізниць України, ст, 112 Статутуавтомобільного транспорту, ст.158 Статуту внутрішнього водноготРанспорту наливні вантажі, ліс, що прямує водними шляхами наплотах, вибухові та сильнодіючі отруйні речовини до перевезення упрямому змішаному сполученні не приймаються. ,
557



га П. о

Відповідно до п.5 ч.і ст.268 ЦК позовна давність не поширю- ється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страхо вика про здійснення страхової виплати (страхового відшкоду- вання).

finansovie-uslugi-bank.html
finansovie-uslugi-meri-po-adaptacii-ekonomiki-rossijskoj-federacii-k-usloviyam-chlenstva-v-vto.html
finansovie-vlozheniya-emitenta-119002-rossiya-moskva-arbat-10-informaciya-soderzhashayasya-v-nastoyashem-ezhekvartalnom.html
finansovie-vlozheniya-emitenta-127106-rossiya-g-moskva-ulica-gostinichnaya-dom-9a-korp-3-informaciya-soderzhashayasya.html
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат
Реферат